Чи бувають чужі діти?

Наталія Томусяк

розслідування

Чи бувають чужі діти? Бувають! Про це свідчать з року в рік статистичні показники відмови від дітей в Україні. За даними «Служби захисту дітей» 2000 новонароджених  щороку в Україні стають сиротами в перші хвилини свого життя. Матері дітей-інвалідів, психічнохворі жінки, алкогольно та\або наркотично залежні жінки;  жертви зґвалтування та інцесту, випускниці інтернатних закладів, неповнолітні матері;  жінки, які мають  значні матеріальні та фінансові проблеми, жінки, що бояться втратити місце роботи або ті, які народили дитину проти волі найближчих родичів йдуть на часом болючий, а інколи не до кінця обдуманий крок відмови від своєї дитини. Засуджувати чи підтримувати їх у цьому можна лише розглядаючи кожну конкретну ситуацію. Спробуємо розібратися, у чому полягає проблема появи «чужих дітей» в нашій країні.

            2009 рік став рекордним за кількістю усиновлених українцями дітей - про це свідчать попередні підсумки 2009 року, підбиті в Державному департаменті з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту.  Громадяни України у 2009 році всиновили 2 381 дитину, що майже на 1 тисячу дітей більше, ніж 2005 року (1 419 дітей), та на 15% більше в порівнянні з 2008 роком (2 066). Цими показниками пишається Державний департамент з усиновлення й з особливим запалом повідомляє, що нарешті Україна перестала бути донором з всиновлення для країн Заходу. Це втішні й давноочікувані показники для України. Та водночас,  завдання, які ставлять на найближчі роки й далі залишається формування в українців культури усиновлення дітей. Цю інформацію можна знайти на сайті  УКРІНФОРМу з повідомлення Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту. Але такі завдання свідчать лиш про одне – націленість на боротьбу з наслідками, а не з причинами появи дітей, що потребують родини, чужих суспільству дітей.

            Впровадження соціальної програми матеріального стимулювання народжуваності з одного боку стало кроком у боротьбі з причинами – відмова від дитини через низький матеріальний благоустрій. Та з іншого – стало підгрунтям для нових аспектів у питанні відмови від дітей.  Народжувати почали сім’ї, що характеризуються асоціальним стилем влаштування свого життя. Таким чином, матеріальне стимулювання народжуваності лише відстрочило відмову на ті 12, 24, або 36 місяців протягом яких відбувається виплата допомоги. («Законопроект про підвищення виплат за народження дитини» - виплата протягом 12 місяців за першу дитину, 24- за другу, 36- третю і наступних дітей). В таких сім’ях народження дитини стало приводом покращення свого побутового устрою, або можливістю реалізації своїх потреб. А по закінченню виплат здійснювалась відмова від батьківства або реалізувалися умови, що потребували рішення стосовно позбавлення батьківських прав. І так  знову з’являються чужі діти. То проблема чужих дітей – проблема матерільної нестабільності в країні?

Цетри допомоги нарко/алкогольнозалежним матерям; жінкам, що втратили підтримку сім’ї, що зазнали сексуального насильства - ще один крок у боротьбі з причинами відмови від власних дітей. Надання кімнат для проживання разом з новонародженим, реабілітаційна та корекційна робота мають стати запорукою подальшого нерозривного зв’язку між матір’ю та дитиною. І так дійсно відбувається в стінах таких центрів. А от реальне життя завдає своїх коректив. Лише 15% жінок пройшовши весь час реабілітаційної або корекційної допомоги полишають думку відмови від своєї дитини назавжди, 48% відмовляються від батьківства, а 37% живуть з готовністю  відмовитися за умови невизначеності навколишньої ситуації, зіткненні з труднощами. То проблема чужих дітей – проблема недостатньої соціальної підтримки?

Використатня просвітницьких програм для молоді в сфері сексуального виховання та  репродуктивного здоров’я – ще один крок у боротьбі з причинами (малолітні матері, що залишають дітей). Та говорити про високу ефективність таких програм в Україні не доводиться. І вибір народити й відмовитись від дитини, аби та не заважала продовженню звичного собі життя, роблять дівчатка, що самі ще зовсім діти. А у новонародженого малюка одразу з’являється ярлик чужої дитини. То проблема чужих дітей – проблема відсутньої обізнаності?

Чи проблема чужих дітей – це може… і таких може нажаль накоплено аж занадто, адже  це комплексна проблема, що потребує поступеневого й глибокого відпрацювання, проблема, якій необхідно приділити набагато більше уваги й ширшого дослідження для пошуку шляхів її розв’язання.

 Радіти з показників всиновлення то є добре, адже вони є доказом появи у дітей сім’ї, а отже комусь ці діти стали своїми, рідними. Але чи може ця радість бути повною, якщо в цей самий час інші сім’ї відмовилися від дітей; і ці, саме ці діти перестали бути рідними, стали зовсім чужими? Але, чи бувають чужі діти?            

 

Так хочеться вірити, що чужих дітей не буває!