субота, 3 квітня 2010 р.

Гостеприимство по-польски. Цена приятного времяпровождения



Изуродованное лицо, несколько швов, психологическая травма – результат посещения одного из ночных клубов Польши.

В небольшой студенческий городок Сонч Джон приехал из Великобритании. “Моей целью было получение высшего образования и приятный отдых в компании старых друзей. Но, тот вечер изменил мои взгляды на жизнь, желания, приоритеты... Тогда моей главной задачей было спасение собственной жизни”, - вспоминает Джон.

Что же конкретно произошло в тот роковой вечер? Рассказать о случившемся согласился Павэл, польский друг Джона и свидетель произошедших событий. “Было около 22:00”,- говорит Павэл, - “мы с Джоном, как обычно, пришли в клуб «Jazz» отдохнуть, выпить пива, послушать музыку, пообщаться. В одной компании мы увидели свою знакомую и решили присоединиться к их столику. Тут всё и началось. Её парень был какой-то агрессивный, явно выпивший. Он в грубой форме сказал Джону, что не желает видеть его здесь, но Джон проигнорировал его слова. Тогда этот сумасшедший разбил об стол бутылку из-под пива и ударил ей по лицу Джона”. По словам Павла, обидчик на этом не остановился – полез с кулаками, но дружки его оттащили. “Из ран Джона хлынула кровь, её никак нельзя было остановить”,- продолжал Павэл. Парни не знали, что делать. Потом к ним подошёл охранник и попросил покинуть клуб, а та компания осталась, как ни в чём не бывало.

Чтобы узнать, откуда взялось такое безразличие к происшедшему, было задано несколько вопросов охраннику клуба, но всё, что он сказал в ответ, сводилось к одной фразе: “Мне не нужны кровавые физии в клубе, они пугают других клиентов. Я отправил этих парней в больницу, там будет больше пользы”. А на вопрос почему он не вызвал полицию и не разобрался с обидчиками мы услышали грубое: “Без комментариев!”
По словам доктора, который осматривал Джона в ту ночь, причинённые раны были глубокими, потерпевший потерял много крови, пришлось накладывать несколько швов, пришивать мочку уха. Казалось бы, весомые аргументы для полиции, но представители правопорядка не поспешили арестовывать обидчика. Возникает вопрос почему? А в ответ слышим: “Мы ничего не знаем о случившемся. К нам не поступало никаких жалоб. А парень, наверно, выпил слишком много, был не в себе, вот и покалечился как-то. Но, так и быть, мы изучим это дело чуть позже…”

Для того чтобы узнать истинные причины нападения на иностранца мы решили пообщаться с обидчиком, но, к сожалению, он уехал из города на неопределённое время. В свою очередь, его девушка (та самая знакомая Джона и Павла) сказала, что Марек (обидчик) уже давно ревновал её к Джону и хотел припугнуть последнего (что у него получилось). Тем более Джон иностранец, а Марека раскрепощённые иностранцы всегда раздражали…

А пока полиция “изучает” данное дело, Джон покидает свою квартиру максимум 3 раза в неделю, в сопровождении нескольких друзей…

пʼятниця, 2 квітня 2010 р.

"Без ГМО" - вірити чи ні?


Піддубна Анна
розслідування
02.04.10



За даними центру випробувань продукції «Укрметртестстандарт», близько 20% продуктів, що продаються в нашій країні, більшою чи меншою мірою містять генетично модифіковані організми. Деякі фахівці стверджують, що на вітчізняному ринку як мінімум 40% продуктів харчування містять ГМО. Найчастіше це вироби з модифікованим білком і соєю. А саме м'ясні, ковбасні, молочні, кондитерські вироби, печиво, пельмені, овочі та фрукти, їжа швидкого приготування, морозиво, шоколад, соуси, кава і чай.

Постановою КМУ від 13.05.2009 № 468 з 1 липня 2009 року запроваджено обов'язкове маркування харчових продуктів, яка зобов'язує виробників харчових продуктів відображати на етикетці всю інформацію про вміст в продукті ГМО-огранізму. 1 липня були внесені поправки до постанови Кабміну № 468. В ньому зазначено, що рівень допустимого вмісту ГМО підвищено з 0,1% до 0,9%. Саме така норма прийнята в Європі. За словами першого віце-президента Всеукраїнської екологічної ліги Тетяни Тимочко вважається, що такий відсоток може бути «ненавмисним забрудненням» і безпечний для людини. Якщо ж у продукті відсутні ГМО або їх вміст менший, зазначеного рівня, може бути використанне маркування "без ГМО", однак така інформація підлягає перевірці Держспоживстандартом. Відповідно до постанови, якщо харчові продукти, з вмістом ГМО або виготовлені з їхнім використанням введені в обіг в Україні без маркування, вони підлягають негайному вилученню. Втім, це правило не поширюється на тютюн і тютюнові вироби, а також харчові продукти, вироблені для власного споживання. Крім того, згідно з постановою Кабміну слова «Містить ГМО» повинні бути написані таким же шрифтом і кеглем, що й назва продукту. Якщо ж продукт не містить ГМО, то виробник може і не зазначаті дану інформацію Наявність ГМО має відзначатися і на ціні, тобто такі товари мають бути дещо дешевше, крім цього вони повинні стояти на окремих поличках.

Чи виконують виробника ці приписи закону ми вирішили перевірити власноруч.
Побувавши в декількох столичних супермаркетах, вияснилось, що на ряді товарів, таких як: консерви ТМ «Оніс», «Кам'янець», «Оскар» «Хіт» були просто наклеєні співробітниками магазину плане «без ГМО», тобто дане маркування не відповідає нормам прийнятого закону. У чому причина подібного свавілля з боку мереж роздрібних продажів, нам спробували пояснити за телефоном гарячої лінії однієї з них: «Справа у тому, що консерви мають доволі тривалий термін придатності. На час виготовлення продукції багато виробників ще не встигли змінити упаковку з моменту набрання чинності відповідного закону про маркування харчової продукції. Тому ми змушені проставляти наклейки самостійно за дорученням виробників ».
Безліч товарів таких як, молоко ТМ «Повна чаша», «Солов'яночка», варена ковбаса ТМ «Глобино», «Алан», шоколад-взагалі не мають ніяких відміток про наявність чи відсутність ГМО у своєму складі. Згідно з законом, якщо при проведенні експертизи ГМО не було виявлено, виробник не зобов'язаний маркувати товар.
Крім того відсутні окремі полички для продуктів, що містять генетично модифіковані організми. Та і самих товарів з позначкою «містить ГМО» ми не знайшли. Тож незрозуміло чи продукція не позначена через те що містіть ГМО, чи, навпаки, через те, що ні.
ГМО - це питання вибору. Людина може вірити у нешкідливість ГМ-продуктів, але завжди повинна мати вибір.

Денис Дубравін: «… у відносинах з людьми в мене немає подвійних стандартів»


Пошелюжна Христина
інтерв'ю

Роби те, що можеш, з тим, що маєш, там, де ти є.
Теодор Рузвельт



Піраньї КРОКу знають його як вимогливого викладача, з особистісного розвитку і проектного менеджменту. Ми всі вчимося в нього ентузіазму, наполегливості і цілеспрямованості… Хто Він, Денис Дубравін?

Денис, Ваше рідне місто Черкаси, як же Ви потрапили в Київ?
Денис: Мене запросив мій друг, який до цього вже рік жив Києві. В Черкасах, я працював в одній торговій компанії, де займався проектами навчання та розвитку персоналу. В кінці 2009 року компанія прийняла стратегію не на розвиток, а на утримання (в зв’язку з економічною кризою). Скоротились відділи, залишились тільки ті, які забезпечували безперебійну діяльність компанії. Проекти, над якими я працював, не потребували моєї постійної присутності тому, я з радістю погодився на пропозицію друга.



Де Ви навчались?
Денис: Я навчався в Черкасах. Маю 2 вищі освіти: економічну і психологічну. Крім того: здобув базову освіту по «позитивній психотерапії», консультант в руслі «гештальт терапії», вивчав програму Відкритого Університету Великобританії (навчання менеджерів). Відвідав багато шкіл особистісного розвитку, курсів, тренінгів. Тобто я постійно знаходжусь в процесі навчання: я навчаю і сам навчаюсь.



Де працюєте зараз, крім того, що допомагаєте особистісно розвиватись студентам КРОКу?
Денис: В мене є індивідуальна практика - «коучинг» (coaching). Займаюсь розвитком підприємців-бізнесменів, які потребують психологічної підтримки, консультацій з приводу розвитку їх особистості та бізнесу. Крім того, з 2002 року, я являюся спів організатором і одним з виконавців Всеукраїнських шкіл особистісного розвитку - «Псізон», «КІТ». Також, торговельні компанії наймають мене як «тютора» (викладача) по менеджменту, для проведення курсів практично орієнтованих на розвиток здібностей менеджерів, а також, як тренера по «активним продажам». А ще, планую розвиватись як підприємець.



Ваша професія повністю розкриває Вашу особистість?
Денис: Мабуть ні, не повністю. Я вважаю, що через професію не можливо себе повністю реалізувати. Бо життя це не тільки діяльність. Крім неї є ще відносини з близькими, друзями, є фізичний розвиток, здоров’я, є духовний розвиток. Діяльність, робота, професія – це один з компонентів, але не єдиний, який дозволяє розкрити особистість. І я дуже щасливий, що життя надає більші і ширші можливості для реалізації.



Чим займаєтесь у вільний час?
Денис: Люблю ліпити з глини, відвідую тренажерний зал, читаю, дивлюсь фільми. Іноді малюю. Для цього я освоїв комп’ютерну програму Corel Draw. Там є векторна графіка, якою я створюю різні об’єкти, фігури і це мені дуже подобається.



Як Ви потрапили в проект «Піраньї КРОКу»?
Денис: Мене запросила Іра Скринник, а вона дізналася про мене через студента КРОКу - Микиту Полатайко. Кожного року ми проводимо такий навчальний проект, який називається «Севастопольська школа тренерів». Я навчаю молодих тренерів проводити тренінги. І Микита був в цій школі, ми з ним познайомились, потрапили в одну компанію. А Іра якраз шукала собі колегу в цей проект, людину яка б була програмним координатором. Ми поспілкувались з нею буквально хвилин 40, зрозуміли що можемо разом працювати – є певний резонанс і розуміння. Цього було достатньо і тепер ми з нею в одній команді. Працюємо душа в душу.



Наші «Піраньї» до Вас відносяться по різному: одна частина (і вона значно більша) обожнює Вас. Інша вважає строгим і вимогливим. Який же Ви насправді? Вам важлива думка інших?
Денис: Мені думка інших цікава. Я вважаю: скільки людей, стільки й думок. І якщо орієнтуватись повністю на те, що про тебе думають інші, то можна просто загубити себе. Для всіх не будеш приємним, не будеш всім подобатись. Я такої мети не ставлю. В мене є певні життєві цінності і певні принципи, якими я керуюсь в житті. Вони для мене пройшли випробування часом і є певними орієнтирами. Тому, у відносинах з людьми, в мене немає подвійних стандартів. Я з усіма такий, який я є ! Якщо комусь таке не подобається, це питання до них. В мене немає ворожості чи ненависті до когось. До всіх учасників проекту в мене є симпатія і повага, але я розділяю особистість і діяльність: до особистості стараюсь бути лояльним, а до діяльності чи конкретних справ – вимогливим.



На даному етапі Ви багато часу приділяєте самовдосконаленню?
Денис: Так, я постійно самостійно навчаюсь. Зранку, наприклад, працюю над собою: розробляю голос, читаючи книжки, слухаю аудіо книги. Я спілкуюсь з колегами, читаю журнали. І навчаючи, розвиваючи інших, я більше розумію матеріал, розвиваюсь сам.



Опишіть себе в 3 словах?


Денис: Я – збалансований, цілеспрямований, позитивний.

Вже закінчився 1 модуль проекту «Піраньї КРОКу». Які Ваші враження від нього?
Денис: Я завжди ставлю високі стандарти і в усьому що відбувається, бачу певні зони розвитку. Тобто, розумію що можна було б вдосконалити, якщо ще раз проводити такий проект. Але загалом, я задоволений роботою, мотивацію студентів, тим як побудована програма, як вона скоординована. Задоволений результатами, які бачу на сьогодні. Вони, поки що не великі, але вже можна помітити свідомість в очах студентів, цілеспрямованість, чіткість, конкретність і мене ця позитивна динаміка дуже надихає.

Від проекту Ви взяли щось корисне для себе?
Денис: Взяв для себе віру в нашу молодь. Я бачу багато цікавих людей, які в майбутньому будуть керувати цією країною, займати високі посади, стануть дуже відомими… Я побачив великий потенціал і мене це надихає. І те, що я проводив тренінги кожен день, теж було корисним випробуванням для моїх енергетичних якостей, бо до такого режиму не звик. Я дуже задоволений, що побачив злагоджену роботу нашої проектної команди, приємно відчувати підтримку адміністрації КРОКу, та їх віру в нас.

І, наостанок, що можете побажати учасникам проекту «Піраньї КРОКу»?
Денис: В цьому проекті, я хотів би побажати їм не збавляти обертів. Щоб все більше приймали відповідальність на себе. Сприймати цей проект не просто як участь, а як інвестиція в себе, як полігон для майбутніх досягнень, як можливість проявити себе в реальному проекті. Бути зараз з широко відкритими очима для того, щоб потім використовувати набуті знання в своїй діяльності.

четвер, 1 квітня 2010 р.

Serpentium morsus non petit serpents
Переклад цієї давньої латинської приказки дає змогу зрозуміти новітні канони життя – Змії змій не кусають. Хочу вас познайомити з досить повсякденною темою і провести невеличке розслідування у сфері «ДИСбалансу, КРИміналу, МІзантропії, НАЦизму І Я». По-людськи це означає просто ДИСКРИМІНАЦІЯ. Ми розуміємо, не лише завдяки соціальній рекламі, а й деяким чином ґрунтуючись на власному досвіді – насилля породжує насилля. Дискримінація навіть у маленькій сім’ї стане великою катастрофою.
Спочатку буде пізнавальна колонка: Національна дискримінація, або просто расизм. Взагалі расизм, фашизм, екстремізм – це форми хвороби ксенофобії. При чому у деяких регіонах світу вона набуває масштабу епідемії. А як боротися з епідемією? Ніяк! Юридичне законодавство тут не допоможе, хоч лусни! І взагалі, у чому причина расизму? Причина, як завжди – у конфлікті, а він буває двохстороннім: соціальним( мусульмани не їдять, а християни їдять. Мусульмани не розуміють їх, а тому і недолюблюють) і психологічними(ненавиджу розумників! Чому? Тому що я так сказав!). Статева дискримінація, або просто сексизм. Ну, по-перше, те що жінок взагалі слабкою статтю назвали – це вже дискримінація. «Золоту середину», я к стверджую не лише я – не знайти! Дискримінація по статі бере свій початок з далекого минулого, із самої Біблії. Ніяк не можу зрозуміти, як це так, великий Бог зробив жінку з ребра – одного з багатьох кісток скелету людини, в якій немає мозку. Дискусія на цю тему неодноразово проводилась з усіма, хто її починав. До бійки поки не доходило. І все одно б чоловіки без ребер биhttp://www.blogger.com/img/blank.gif не вижили! Дискримінація сексуальних меншин. Розповідати для інфи тут багато не потрібно, ви і самі все чудово розумієте. У мене по цій темі проблискує ненависть. Одного разу я спитала у свого знайомого, достатньо дорослого молодого чоловіка, з роботою, машиною і сім’єю, що б він зробив, якби дізнався, що його найкращий друг – гомосексуаліст? Він мені чітко, зрозуміло і ясно відповів: « В морду дам!» Ну що тут скажеш? Правда ж, не дуже схоже на цивілізоване суспільство з високо-технологічними розробками? Наші мізки явно не встигають за нашими руками…

Мій план розслідування полягав у тому, щоб стаття грунтувалася на професіоналізмі, тому попередньо я розглянула розслідування відомих журналістів, таких як Геррі Уєба, Артема Боровика і Джина Робертса. Задача розслідування про такий негативний фактор, як дискримінація, опираючись на спеціалістів цього жанру полягала у крові і м’ясі. Я повинна заради істини пройти через побої і кислоту на обличчі. То ж почала з найменшого – дітей. Вони і є найяскравішими представниками дискримінації. Зайшовши на обідню прогулянку в київський дитсадок №79 звернулась по інформацію та допомогу до виховательки групи 4 – Валентини Яківлівни(надалі В.Я.), стаж роботи з дітьми у якої перевищує 20 років. Перед переходом до головного питання, стало цікаво як вона відноситься до дітей взагалі і ким вона їх вважає. В.Я., трохи подумавши відповіла, що діти по її думці є особистістями, в яких все закладено Богом, головне для їхнього життя це зорієнтувати на добро і допомогти розкритися, не загинути їхньому генію. Покивавши головою, спитала про дискримінацію зі сторони одних дітей до інших(що стало моїм останнім питанням). В.Я. почала свою оповідь: «Насмішки і погане ставлення в осередку групи дітлашень є одне – не правильно подана інформація. Хтось комусь сказав, що у Вані тато двірник, от усі і гноблять його. Рідше у малечі, частіше серед дорослих – це заздрість, адже всім хочеться бути кращим. Коли дітям сказали, що всі вони однакові, їм звичайно же не сподобалось це. Щасливий той, хто віддає, а не отримує. А щодо дискримінації статевої - тут править матріархат. У молодого покоління це закладено на інстинктивному рівні. Дівчата – емоції, а хлопці – амбіції…» Чесно кажучи наступні хвилин 20 я відрубилась, бо Валентина Яківлівна почала викладати мені, мабуть усю історію жіночого правління, яку знала. Подякувавши, я пішла з гарним на душі почутті, все таки нарешті перестала боятись дітей. Наступним пунктом призначення в мене було чітке роз’яснення терміну дискримінації з точки зору психології. Марина Анатоліївна з поліклініки №6 м. Києва відкривши психологічний словник, сказала що дискримінація – це неоправдана негативна поведінка до группи людей, або окремо особи. Відклавши 700-сторінкову книженцію, М.А. відкинулась на стільчик і почала свої роздуми, згадуючи молоді літа: «Найстрашніша дискримінація однозначно етнічна! Є така казка про те, як Ланцелот, приїзавши в місто підвласне Дракону, почув лише про його доброту: Дракон врятував місто від чуми і циган. «Але ж цигани дуже милі люди», - здивувався Ланцелот. Архіваріус Шарлемань здивувався і почав кричати, що вони є жахливими створіннями, хоча ніколи їх не бачив. Він кричав, що вони крадуть дітей, грабують і взагалі є поганими представниками людства. Навіть реальний Дракон був кращим, аніж міфічні цигани. Ясно, що джерелом інформації про поганих циган був не хто інший, як сам Дракон Дискримінація – це стереотип, установка і упередженість». Залишилось розібратись з одним – сексуальними меньшинами. Що ж діється в Україні, чому не схожих у нас так виділяють з товпи. Спочатку я подумала, що потрібно відвідати якийсь гей-клуб, але часу для розслідування було мало і залишилось одне – напряму поспілкуватись з нетрадиційно орієнтованим. На щастя у мене є такий друг, який залюбки розкрив за банку Ред-Буллу мене цікавлящу тему. «Отношения между многоженством и многомужием по сравнению с гей очень отличается и сравнивать это не имеет смысла. Натуралы это поймут просто как разнообразие в кровати, ведь один мужик спит с двумя или тремя ЖЕНЩИНАМИ, что есть нормальным. Если ты будешь обычным натуралом с гомофобными наклонностями, и узнаешь что твой подчиненный живет с несколькими женщинами, ты скажешь ему молодец!!! Если же ты узнаешь что твой подчиненный живет с парнем, из этого может последовать увольнение. Есть ли разница? Конечно. Вот и дискриминация.И если не отстаивать свои интересы, то так и будут на работе все молчать, бояться гнева начальства и всего общества. Уволят, найду другую работу, это не выход. И если ты не так одеваешься терпеть ухмылки, насмешки, а ты будешь с тупым покрасневшим лицом говорить: "Да нет, что Вы, я не гей, я натурал..."... Ну, ну.....» - випалив мій друг по нещастю і колишній однокласник, Мішка.
На жаль крові не було, мене не побили, про те я прийшла до висновку, що в Україні не все так погано, як здається, головне краще придивитись. Зло миттєво у цьому світі, Непозбутня доброта. Шота Руставелі

Молодь - майбутнє України

Піддубна Анна

інтерв'ю

1.04.10


Член президії політичної ради, голова департаменту законопроектної діяльності, співавтор книги «Юридичний путівник споживача» - і це все у 21 рік. Про свої погляди на майбутнє України розкаже голова Всеукраїнської громадської організації Панасюк Сергій.

Чому і коли ти почав цікавитись громадсько-політичною діяльністю?

В 17 років. Це бажання назрівало мене довго. Набридло дивитись на бездіяльність влади та спостерігати низький рівень громадського суспільства та активності наших співгромадян. Прийшов до висновку - треба діяти самому.

Розкажи про свою Всеукраїнську громадську організацію

Разом з однодумцями зрозумів, що існуючі організації не хочуть реально діяти, тож треба створювати свою, яка б захистила своїх членів та стала реалізатором наших поглядів. Спочатку була створена просто громадська організація «Варта», тобто на варті всього, що потребує суспільство. Я став її головою, ким являюсь і на сьогодні. Наша діяльність була направлена на історію, патріотизм, національні цінності, а вже в 2009 році указом міністра юстиції була переєрестрована як Всеукраїнська. Ми почали займатись соціальними, політичними, студентськими питаннями.

Що вже було досягнуто і зроблено, за участі організації, яку ти очолюєш?

Я вважаю, була проведена дуже клопітка і важка робота. Ми, і особисто я, маю чим пишатися. Студенти - це гордість країни, її майбутнє, тому ми активно пікетування КМУ з приводу скасування актів, що утискали їх права і брали участь у круглих столах в МОНУ при вирішенні студентських питань. Крім цього проводили конкурсу "студент-юрист року", що є стимулом для молодих юристів,а також надаєм консультації населення з юридичних питань.

Нещодавно розпочали проет "Транспортна варта". Яка його ціль?

З цими проблемами ми стикаємся кожен день. Це і низький рівень культури обслуговування пасажирів; проблема перевезень пільгових категорій пасажирів; невиконання графіків руху на транспортних маршрутах міста; незадовільний технічний стан транспортних засобів. Ми маємо на меті боротися з цим,а отже і покращити життя нашого міста. Ми маємо пишатися ним.

Зараз піднімається дуже багато питань,стосовно націоналізму. Для тебе патріотизм і націоналізм одне й те ж саме?

Ні, це абсолютно різні речі. Для мене патріотизм – це любов до країни, історії, бажання благополуччя та розвитку, не дивлячись ні на що. І я намагаюсь притримуватись цього. А націоналізм ідеологія, яка,майже завжди, незаконними методами пригнічуючи інших, возвеличувала себе.

Як ти можеш оцінити сучасну молодь?

Більшість молодих людей зараз асоціальна, вона поза межами соціального розвитку і не цікавиться розвитком своєї країни. І це велика прикрість, тому що роль молоді важко переоцінити, адже Ми і є –майбутнє нашої країни.

І в чому ж проблема, на твою думку?

Відсутність громадянського суспільства, ідеалів, відсутність пропаганди з боку органів державної влади, - все це призвело до зниження значущості країни,в які ми живемо.

Що потребує Україна на сьогоднішній день?

Україна потребує нагальних змін: повномасштабних реформ, так саме повномасштабних,адже треба міняти все докорінно. І ,головне, потрібно винайти держаний курс, національну ідею, яка б сконсолідувала українське суспільство.

Чи є в твої планах велике політичне майбутнє?

Зараз ми створюємо власну політичну силу - Українська радикально-демократична партія. Процес реєстрації вже почався. Ми пророблюєм концептуальний розвиток, законопроекти по всіх галузях. Особливу увагу приділяєм місцевому самоврядування, тому що муніципалітет і громади- це основа країни.

Чи є в тебе в тебе політичний, діяч, якого хоті в би наслідувати?

Я не люблю створювати собі кумира, хочу бути кумиром для когось.

Зараз дуже багато нарікань на владу і взагалі на країну загалом. твоє відношення до цього?

Звичайно, краще там, де нас нема. Але не потрібно шукати легких шляхів. Хочеш, щоб було добре - зроби це сам. Потрібно діяти, якщо тобі не байдуже майбутнє країни, в якій ти живеш. Народ це - голова країни, не депутати, президент, парламент... ми передали їм свої повноваження, тому вони повинні прислухатись до волі саме народу України. І саме ми, молодь, повинні примусити їх це зробити!


Множество ограблений происходит в подземных переходах, но что этому причина?

В наше, не очень  доброе, время часто встречается полное или частичное отсутствие света в переходах. Почти в каждом втором переходе разбитые, сгоревшие или просто выключенные лампочки, хотя ЖЭК должен за этим следить.

Такие места на самом деле очень опасны, ведь там часто промышляют  разные мелкие воришки, разбойники, в народе их называют «гопники». Они подходят не заметно в качестве простого прохожего и нападают, обычно или с оружием, или просто толпой, и забирают все ценные вещи. А поскольку там темно, то их жертвы не успевают заметить лицо, и преступник свободно убегает с места разбоя.

Исходя с этого, мы решили провести расследование и выяснить, в каком районе само безопасно и как ЖЭК приделяет внимание этой проблеме. Однажды вечером  мы решили пройтись по переходам в центре города, тоесть на Хрещатике. Это был шок!  Почти каждая третья лампочка была сгоревшей, и кроме этого мы даже видели одну банду гопников, но мы вовремя унесли ноги. После этого мы прошлись по переходам в отдельных районах: Шевченковский, Борщаговский, Печерский, Троещенский .

Шевченковский район – один из более спокойных районов, почти все лампочки рабочие, банд, как таковых, видно не было, но было заметно, что ЖЭК приделяет внимание переходам.

Борщаговский район – в среднем состоянии, много не освещающихся мест, но банд не было тоже. Тут уже ЖЭК «показал свою слабинку».

Печерский – наверное, самый безопасный район, по этим параметрам. Пройдя по ближайшим к метро переходам, мы не заметили ни одной банды, лампочек которые не горят , или отсутствуют, требовалось ещё поискать.

Троещинский.  Не успели мы выйти из метро, как на нас уже шло 3 очень  подозрительных человека, и мы, не теряя времени, пошли ускоренным шагом к ближайшему ресторану, иначе мы бы сами попались. Но пересидев, мы не потеряли их из виду и пошли за ними, было очень страшно,  но  это всё было не зря и мы наткнулись на то, что они сами специально разбивают фонари, так, что тут уже даже не ЖЭК виноват, не производители лампочек, в не качественности товара, а просто воспитание, которое позволяет им такое делать. Кстати, не факт что в предыдущих районах банды не делают так же. Поэтому ЖЭК делает, что может и его судить не стоит, но вот об воспитании детей, обратить внимание обязательно!

середа, 31 березня 2010 р.

Хто такий психолог і з чим його їдять

Інтерв'ю
Голубовська Ольга




Раніше людей, які зверталися до психолога, вважали психічно нездоровими. Проте, в сучасних умовах, коли суспільні процеси стають більш динамічними, часто виникають напружені ситуації у взаєминах між людьми. Люди стали дедалі частіше користуватися послугами психолога , а сама професія вважається однією із найактуальніших. Про тонкощі цієї професії розповіла Наталія Рець - психолог, керівник Центру з питань кризових ситуацій, автор книг та статей із сімейної психології, консультант рубрик популярних жіночих видавництв в Україні.

Наталіє, розкажіть про себе.

З дитинства я була подружкою-подушкою для всіх, хто говорив зі мною. Можливо, тому що, в мене є природне вміння слухати і чути людину, а також терпіння і співчуття. Коли я стала дорослою - зрозуміла,що моє покликання не лише вислухати людину,а ще й допомогти розібратися в обставинах чи характері, в помилках чи мотивах його вчинків. Тому свідомо обрала професію і навчання за фахом в університетах. Так, я вже 17 років займаюсь улюбленою справою, приносячи користь людям і отримуючи задоволення від самореалізації.

Як людині зрозуміти, що їй потрібно звернутися до психолога? Є така метафора, що життя – смуга чорна, смуга біла. І часто людина думає, що ще трішечки – і смуга чорна закінчиться, а потім все знову буде добре. Як не пропустити ситуацію, в якій краще піти до спеціаліста, щоб потім не стало гірше?


Психолог - це той же лікар, але не тіла, а душі. Люди самовпевнені, вирушаючи в подорож до лабіринту життя, завжди сподіваються знайти вірний для себе шлях. Та іноді заплутуються, блукаючи серед обставин, і потрапляють в безвихідне становище. Визнати свою помилку і не спроможність далі просуватися без допомоги - ось відправна крапка звернення до психолога! Якщо вистачає сил і розуму взяти себе в руки самостійно, проаналізувати ситуацію і шукати вихід - людина справляється з життєвими обставинами. Якщо ні - або кричить "хелп", або гине... Дуже довго нас виховували, що ми самі маємо вирішувати свої проблеми і просити допомоги в сторонніх це визнання слабкості. Але часи змінилися. Медицина перемагає страшні хвороби, техніка замінює наш важкий труд, а психологи допомагають вирішувати особисті проблеми.

Скільки коштують послуги психолога в Києві ?

Психологом зараз в Україні бути модно і престижно. Лише ліниві вузи не випускають спеціалістів з різних галузей психології. Та психологом як і художником треба народитися. Можна вміти малювати самому, але не навчити жодну людину правильно тримати пензлик!... Послуги з психологічної допомоги лише в Києві надають близько 2000 організацій. Вартість консультацій знаходиться в межах від безкоштовної до сотень долларів за годину.

Хто взагалі звертається до психолога?

Наш Центр надає допомогу як платно так і безоплатно. Його работа спрямована на реабілітацію постраждалих від катастроф, аварій, війни, надзвичайних ситуацій, насильств, втрати близьких чи майна, тяжкої хвороби тощо. Звертаються люди як самостійно так і через лікарів, робітників соціальних служб чи МЧС. Наша допомога спрямована і на жінок, і на чоловіків, і на дітей, а також на людей похилого віку. Якщо людина потребує допомоги - вона її отримає незалежно від наявності чи відсутності в неї коштів. Але ми надаємо також платні консультації для людей,що опинилися в складних ситуаціях вибору: сімейних ,особистих чи інтимних проблем. Ці послуги доступні за ціною і користуються все більшим попитом.


З якими проблемами люди можуть до Вас звертатись? На що вони можуть розраховувати?


Психолог - це не пігулка, яка діє сама по собі. Психолог - це людина, яка допоможе розібратися в проблемі і знайти варіанти її вирішення. Сам психолог нічого не вирішує і не змінює, він лише іде поруч з пацієнтом, даючи йому віру в себе і в свої сили. Все, що відбувається в житті пацієнта - досягнення особисто пацієнта.


В яких випадках краще вирішувати проблему самостійно?


Кожна людина має в собі природні здібності аналізувати і робити висновки. Якщо темперамент, характер чи сила волі надає можливість опанувати себе і шукати рішення життєвих проблем - то краще розраховувати на себе. Варто лише розуміти,що життя одне, воно лише твоє і чорновика немає. Якщо самостійні спроби закінчуються невдачами, наступає розчарування у собі і в людях, а загалом і у житті - варто звертатися до психолога.


Які знання психолога можуть допомогти на побутовому рівні?

Кожен собі може бути психологом, якщо зрозуміє себе, прийме себе таким яким є і полюбить себе за те, що він от такий! (сміється) Щастя - це не те, що нам дають. Це те, що ми здобуваємо самі!

Лікарі ХХІ століття, або що залишилось від клятви Гіпократа?


              Почалося все з того, що моя подруга – Юля, потрапила в лікарню з діагнозом пневмонія. Лікували її 2 тижні. Закінчилося - алергічною реакцією – реанімацією, очисткою крові і дієтою, яка складалася з сухарів і води. Хоча насправді це був далеко не кінець.
               Юля лежала на реанімаційному ліжку, підключена до всіх можливих апаратів, і думала: як же так трапилось? А лікарі приходять один за одним, підозріло відмовчуються і тільки безпорадно розводять руками на німе питання Юлі, мовляв робимо все можливе…
            Ззовні алергія нагадувала сип (кропивницю): тіло покривали ділянки висипів, рожевого кольору, які свербіли і пекли.
                 Пізніше, люди в білих халатах будуть коментувати це ускладнення, як отруєння якимось з харчових продуктів. Але що ж трапилось насправді?
             Я міряла кроками лікарняний коридор. В реанімаційне відділення до хворої не пускають. Зайшла в палату до колишніх «сусідок» моєї подруги. Виявляється, що всіх трьох жінок лікували від пневмонії однаковими препаратами; ідентичний набір: ті ж самі уколи, внутрішньовенні системи, навіть ті ж процедури (інгаляція – масаж – електроферез). І це при різному віці пацієнток та різних індивідуальних особливостях організмів. В Юлі на один з препаратів була алергія і вона говорила про це лікарям. Але ніхто з професіоналів, не надав цьому належного значення.
            Відвідавши «сусідок», я пішла до лікаря, хотіла поцікавитись станом здоров’я подруги. Запитала: «Як же Ви довели до такого»? У відповідь, преді мною потрясли історією хвороби Юлі. Лікар почав тикати пальцем на підпис, яким вона підтвердила згоду на всі методи лікування. Юля ж нічого не підписувала…  
                Подругу тримали в реанімації чотири дні. Ще через пару днів її виписали з лікарні. Юлю чекав цілий «букет» таблеток, дієтичне харчування, але вона була щаслива, що нарешті закінчився цей жах. 
             Багато питань так і залишилось без відповідей: хто підписався в історії хвороби? Який саме препарат викликав таку алергічну реакцію? Лікарі відмовилися давати коментарі.
             А саме гірше те, що це не звичайний збіг обставин, чи поодинокий випадок. Схожі ситуації трапляються чи не в кожному закладі охорони здоров’я. Нас лікують від хвороби, а потім лікують від самого лікування. Як не серце «посадили», то печінку, або нирки. 
Ми віддаємось на поталу людям в білих халатах. Ми віримо в їхній професіоналізм і компетентність. А взамін отримуємо порожні кишені, «добите» здоров’я і гучні слова «клятва Гіпократа», які вже перетворилися в легенду.  



Непосредственная посредственность музыканта




Живется ли музыканту легко и весело, непосредственно и беззаботно, особенно в наш час, в нашем государстве, где конкуренция переходит все рамки человеческих прав и морали? А вообще как ему живеться-то? Именно это я и узнавала у Стаса Занкевича, фронтмэна альтернативной киевской группы Танака.

Если вам еще не известно кто они такие и из чего сделаны - предоставлю вам короткие ведомости о группе:

Состав:
Смиян Саша «Томми» - ударные, скрипка, "критика"
Стас Занкевич «ctyc» - вокал, тамбурин, шейкеры, иногда гитара, "истерики и здоровый образ жизни"
Лычев Андрей «Лыч» - гитара, бек-вокал, "флегматизм"
Хаецкий Тарас «Хая» - бас-гитара, "алкоголь и меланхолия"

Этот муз-бэнд будет интересен не только фанатам альтернативного украинского андерграунда, но и всем кто ценит отличное звучание в перемешку с хорошими текстами, что наталкивает на мысль о качественном саунде. В общем судить можно только после «движения вперёд», а именно так переводится с древне-египетского слово «танака»…(не путайте с японским=)).

Как давно тебя начала манить (от слова маньячить) музыка? С чего началось увлечение?

Манить начала с детства - у меня отец был музыкантом в юношестве, так что дома коллекция музыки потрясающая, пришлось слушать всю:)
С чего... с гитары на какой-то пьянке:)

Первая группа, быстро ли она собралась и на сколько часто менялся состав?

Группа собралась быстро - нас изначально было трое: я (тогда вокал-бас), Лыч (гитара), Томми (барабаны). Собрались мы, так как у моего знакомого отец спонсировал крупный фестиваль музыкальный, вот он мне и предложил выступить, я решил не терять такую возможность.

Что более всего тебя привлекает в перспективе музыканта?
Изначально это были детские мечты о славе, девушках, лёгких деньгах... Потом - мечты о лёгких деньгах...

А сейчас, это то, от чего мы не можем отказаться! Так и получается, что музыка и есть наш наркотик.
В нашей стране у музыкантов перспективы практически нет. Я вообще сочувствую всем, кто занимается этим "скотским" делом:)

Собираетесь ли вы со своей группой прогресировать и далее или это лишь хобби в перемешку с, как ты сказал, «детскими мечтами»?
Мы вышли на тот уровень, когда мы можем и светимся на ТВ по максимуму, радио и тд. Но никто за это никому не платит, гонорары с концертов едва ли отбивают проезд и проживание группы. Так что это скорее хобби, чем работа... к сожалению... Так распадаются многие перспективные коллективы - все хотят кушать.

Расскажи о самом процесе репетиций на базе?
Процесс репетиций? Он тебе не нужен точно, там сплошные драки, маты и лажи:)
Кого вы наследуете, каких музыкантов, то есть, может у вас есть каие-то кумиры и вы всего лишь пародисты, как многие из теперешних «державних музичних гуртів»?
Не наследуем никого, нет такой цели. Каждый из нас слушает абсолютно разную музыку. Отличительной чертой Танаки есть, наверное, то, что никаких запретов и ограничений нет! Если барабанщик решил, что барабаны должны "шуметь", то они "шумят"... или если гитарист хочет играть соло - он его играет. Танака - группа, в исконном понятии этого слова: мы вместе росли как люди и как музыканты, мы прежде всего друзья, а не музыканты и каждый участник коллектива имеет своё право голоса - никаких фронтмэнов и менеджеров, всё по настоящему. Фронтмэны нужны на сцене, чем я и занимаюсь, а внутри группы должна быть идиллия человеческих взаимоотношений.

Ну, извини, но я тебя уже представила, как фронтмэна, будешь им!
Что хочешь пожелать всем, кто мечтает о группе, но жизнь не складывается, проблемы, денег нет, мама не разрешает?

Как это жизнь не складывается?! В 2010-ом году гитару купить может каждый или на крайний случай можно попросить у друзей. Если не получается создать, удержать или пробить коллектив, то в первую очередь надо смотреть на себя и искать изъяны там, в глубине своего я.
Желаю всем меньше мечтать и больше действовать, остальное прийдёт позже.
Peace!(от англ., кто не понял)

Слушайте хорошую музыку и не смотрите ТВ!

Аминь.

http://vkontakte.ru/club1194092
http://www.myspace.com/tanakaua - MySpace

В волшебной стране кофе


Елена Красова
Интервью
Знаете, что в мире продается лучше всего после бензина и нефти? Нет, совсем не золото и не драгоценные камни, и даже не сигареты, как Вы могли подумать. Это - кофе.
Чашечка ароматного, бодрящего кофе…Приятная беседа или просто безмолвное наслаждение благоуханием и вкусом… Для кого-то это магический ритуал, а для кого-то – пустые слова. Кофе можно любить или ненавидеть, но нельзя оставаться к нему равнодушным.
Об одной из самых почитаемых в мире марок кофе нам удалось поговорить с Отделом связей с общественностью официального представителя компании Illycaffe в Украине.


Illy – это один из самых известных кофейных брендов. Благодаря чему, на Ваш взгляд, удалось добиться такого успеха?

Поиск совершенства – главная ценность компании. Это выражено в страсти к прекрасному, что значит любовь ко всему красивому и хорошо сделанному. Компанию Illycaffe основал в Триесте в 1933 году Франческо Илли. Два года спустя он же создал первую автоматическую машину для приготовления кофе эспрессо – illetta, заменившую машину, работавшую на пару сжатого воздуха. Также, Франческо Илли был изобретен современный метод эспрессо.
Качество не терпит компромиссов. Потому компания Illy разработала систему контроля качества, начиная от закупок зеленого кофе и заканчивая его упаковкой. Illycaffe закупает зеленый кофе не на бирже, а непосредственно у производителей. На фабрике создана эксклюзивная технология отбора – спектральный анализ. Сортировочная машина обрабатывает до 400 зерен кофе в секунду и выбраковывает неспелые или поврежденные зерна, которые могут испортить всю партию. Чашечка кофе Illy – это 50 абсолютно безупречных кофейных зерен, каждое из которых прошло 125 видов проверок качества.
На сегодняшний день Illy – итальянский кофе премиум-класса. 9 сортов 100% арабики и неизменный на протяжении 50-ти лет богатый вкус и аромат с нотками шоколада, свежеиспеченного хлеба и меда. Сегодня Illy знают и ценят в 130 странах мира. Ежедневно 6 миллионов чашек кофе Illy подают в 50 000 лучших ресторанов, баров и гостиниц. Три из восьми наиболее значимых открытий 20 века в области кофе принадлежат Illycaffe. Для приготовления кофейной смеси Illy использует только высококачественную арабику. Благодаря этому содержание кофеина в чашечке эспрессо Illy менее 1,5 %.

В нынешнем году, по данным Международной организации кофе (International Coffee Organization), на рынке кофе ожидается существенный дисбаланс. Стоит ли почитателям Illy беспокоиться по этому поводу? Ждет ли их повышение цен или сокращение объемов выпуска их любимого кофе?

Компания Illycaffe обезопасила себя от перебоев в поставке сырья, поскольку 100% зеленого кофе закупается не на рынке, а непосредственно у производителей. Программа деятельности компании предусматривает сотрудничество с каждым производителем в Африке, Бразилии, Азии и Центральной Америке. Вся система основывается на трех китах:
во-первых, работать бок о бок с производителями зеленого кофе;
во-вторых, передавать производителям технические и коммерческие знания, навыки и производственный опыт (касательно технологий обработки кофе, позволяющих производить сырье наивысшего качества с наименьшим уроном для окружающей среды, например, сокращение потребления воды);
в-третьих, производить закупку зеленого кофе по ценам, выше рыночных, что позволит сделать качество продукта «устойчивым». Для того, чтобы правильно выбрать и мотивировать производителя, была внедрена ежегодная система вознаграждений для плантаторов, вырастивших кофе наивысшего качества.
Украинского потребителя ждет незначительный рост цены на наш продукт. Связано это с возросшими расходами на доставку кофе из Италии. А вот о сокращении объемов выпускаемого кофе речь не идет.

Чем принципиально отличается концепция кофеен Illy от кофеен других мировых марок, таких, как, например, Starbucks?

Illy – эксперт в области итальянских кофе-баров. Общеизвестно, что итальянцы как никто другой знают толк в личных отношениях, которые завязываются между людьми во время совместного кофепития в маленьких и уютных кофейнях – неизменных местах для дружеских встреч и досуга. Именно итальянцы всегда уделяли огромное внимание социальному аспекту кофе! Даже нынешний председатель Совета Директоров Starbucks Говард Шульц, будучи еще директором по маркетингу и продажам в этой компании, только после отпускной поездки в Италию принял решение, перевернувшее весь мир кофейного бизнеса в Америке – а касалось оно разработки абсолютно новой концепции кофе-баров. Ведь до того момента кофейни в Штатах больше походили на "забегаловки" в стиле фаст-фуд. Так что вот откуда ноги растут у всей этой истории (улыбается).
Теперь хотелось бы немного подробнее рассказать о наших кофейнях. Еspressamente Illy – сеть кофе-баров в итальянском стиле. Идея Espressamente Illy родилась благодаря множеству инноваций Illy. Основы проекта: стремление к качеству, разработка дизайна баров, обучение руководства и персонала, предоставление услуг и торговля. Сеть начала существование в 2003 году и сегодня она представлена в 32 странах мира и насчитывает 170 заведений. Один из них расположен в Киеве в Арена-Сити.
Бары в итальянском стиле, оживленные, с доброжелательной, теплой обстановкой, благодаря своей культуре и высокому профессионализму персонала стали неотъемлемой частью образа Италии для всего мира. Espressamente Illy основывается на принципе того, что кофе-бар – это не только место для потребления, но и место для отдыха, для стимуляции чувств, рождения творческий идей. Дизайн играет основную роль в реализации архитектурной модели Espressamente, он должен передавать обстановку итальянского кофе-бара, которую узнают и любят во всем мире. Современный дизайн кофе-баров создали итальянские архитекторы, получившие известность во всем мире – Лука Трацци и Клаудио Сильвестрин. Такие бары заслуживают внимания не только из-за своего эстетичного дизайна, но еще и благодаря тому, что они оказывают воздействие на чувства: эксклюзивные проекты, такие как система полиморфного освещения, система ароматизации помещения, создают творческую и неповторимую обстановку, которую можно менять в зависимости от времени суток и обстоятельств. В самом баре Espressamente Illy отводится специальная торговая площадь, где можно приобрести не только продукцию мира Illy (в том числе чашки из Illy collection), а и эспрессо-кофемашины для дома, дизайнерские аксессуары для приготовления и потребления кофе и, конечно, книги.

Вы являетесь партнерами в организации и проведении различных международных выставок искусства и других культурных мероприятий. А не задумывались ли вы в духе развития и расширения культурных традиций над организацией уникального международного фестиваля кофе?

Чашечка кофе – это и привычка, и церемония. Она и помогает нам восстановить силы, и доставляет удовольствие. Потребление этого напитка обладает двойным эффектом, как физиологическим, так и эстетическим. Эти эффекты проявляются по-разному, в зависимости от условий. Утром чашечка кофе – это источник энергии, средство для того, чтобы взбодриться, на протяжении дня кофе способствует процессу общения, стимулирует разум и чувства. И это уже эстетические аспекты этого напитка, которые объясняют тот факт, что в течение столетий кофе является частью культуры.
Цель нашей компании – принести потребителю культуру совершенного кофе, который может сделать ясным разум и подарить эстетическое наслаждение. Именно поэтому совершенно очевидно, почему Illy выбрал язык искусства и творческого выражения для того, чтобы рассказать о ценностях и философии компании общественности.
В 1992 году компания представила Illy collections, которая сегодня называется «Illy art collection» - наборы чашек для эспрессо, оформленные художниками, - которые стали символом связи Illycaffe с миром искусства. Благодаря фантазии и мастерству, художники превратили такой привычный предмет как чашка для эспрессо, - в этом случае заново изобретенной архитектором и дизайнером Матео Таном, - в воплощение красоты. И теперь чашка обогащает опыт потребления кофе.
Некоторые самые заметные представители мира искусства, как и многочисленные молодые таланты, сделали свой вклад в этот проект. В 1996 году, Illycaffe доверила Джеймсу Розенквисту разработать логотип.
В течение многих лет Illycaffe действительно принимала участие в реализации многочисленных значимых культурных событий, выставок, чтобы с помощью современного искусства рассказать миру о ценностях бренда. Марина Абрамович, Роберт Раушенберг, Дэвид Бирн, Жаннис Кунеллис – это далеко не полный список художников с мировым именем, которые вместе с молодыми талантливыми представителями мира искусства, работали с Illycaffe. Более того, в 1997, в 2003, в 2005, 2007 и в 2009 годах компания выступала в качестве партнера на Венецианском биеннале изобразительного искусства.
Именно такая форма преподнесения культуры кофе людям является для нас наиболее приемлемой и оптимальной на данный момент. Мы несомненно считаем, что активно участвуя в различных культурных событиях мы привносим в них изюминку, отчасти превращая их в уникальные и неповторимые фестивали кофе.

Над какими значимыми проектами Вы работали в последнее время?

В 2009 помимо Веницианского биеннале, компания сотрудничала с испанским режиссером Педро Альмодоваром. Вышли две его коллекционные серии: сингл-чашка «Разомкнутые объятия», посвященная его последнему одноименному фильму, и коллекционный набор «Шесть лучших фильмов Альмодовара». Последний крупный законченный проект - выпуск новых коллекционных банок кофе, декорированных обладателем Золотого льва на последнем Веницианском биеннале - немецким художником Тобиасом Ребергером.

Хороший кофе способен поднять настроение и улучшить самочувствие. С Illy Вы можете рассчитывать не только на чашку вкусного, бодрящего и полезного напитка, но и на получение эстетического удовольствия, способного расширить ваш кругозор путем погружения в мир настоящего искусства.

вівторок, 30 березня 2010 р.

На захисті ТВОЇХ прав




«В історії людства були і більш кровожерливі епохи, але жодна з них не була так просякнута
образами насильства, як наша»

Дж. Гербнер

На сьогоднішній день у світі існує багато несправедливості, проблем, насилля… І, часом, людина не в змозі сама протидіяти цьому. Саме для того, щоб попереджувати та вирішувати конфліктні ситуації та захищати права людей була створена Міжнародна Амністія, представництво якої є і в нашій державі. Щоб зрозуміти, що конкретно представляє собою дана організація задамо декілька питань колишньому члену Міжнародної Амністії в України – Мартіну Йозесу.

- Мартин, що представляє собою Міжнародна Амністія?

- Міжнародна амністія – це всесвітня організація головною метою якої є докорінна зміна ситуації з прав людини в світі. Діяльність Міжнародної Амністії будується на таких принципах як демократія, солідарність, безсторонність, незалежність, досвідченість, професіоналізм. Тобто, головним чином, вона займається правовим захистом, мобілізуючи великі групи експертів, політиків, ЗМІ та світових артистів на захист однієї мети – захист прав людини у всьому світі.

- Хто може стати членом даної організації?

- Членом може стати будь-яка людина, яка має такі цінності як права людини, повага, незалежність, безсторонність, солідарність. Будь-яка людина, яка усвідомлює визначну роль прав людини у світі може приєднатися до цієї організації подавши формальну заяву і заплативши членські внески. Звісно, якщо така структура є в його державі. Якщо немає, то він може звернутися до Міжнародного Секретаріату і йому нададуть особливий статус.


- Зрозуміло. А, які джерела фінансування має Міжнародна Амністія України?

- В Україні Міжнародна організація представлена досить давно. Вона діє вже понад 20 років. Але, на превеликий жаль, інвестування в її розвиток відбувалося хаотично і безсистемно. До 2010 року Міжнародна Амністія в Україні розвивалася за рахунок членських внесків та благодійних пожертвувань громадян України й іноземців. Також, надавалася фінансова допомога з боку різних організацій, структур Міжнародної Амністії в Голландії, Великобританії, Польщі. Слід зазначити, що надавались і певні гранти. В тому числі це гранти фонду “Відродження”, також великі гранти посольства Нідерландів, Великобританії, Німеччини і безпосередньо самі гранти Міжнародного Виконавчого Комітету (у вигляді міжнародного трастового фонду, який видає гранти для розвитку певних компаній).

- Чи взаємодіє Міжнародна Амністія України з іншими організаціями чи урядовими структурами?

- Звичайно. До 2010 року в Україні було декілька проектів. Перший проект – це проект проти поширення расової дискримінації. Тут лобіювалися інтереси українських урядових гілок влади, в тому числі і парламенту. Були зустрічі з депутатами Верховної Ради України, також з представниками Міністерства внутрішніх справ, що, безпосередньо, є керуючим з цього приводу.

Серед Міжнародних організацій це Організація Міграції та інші благодійні правозахисні організації, які займаються проблемами расизму .
Якщо говорити про недержавні структури то це фонд “Відродження”, Харківська правозахисна група, Вінницька правозахисна група та інші.
Також ми співпрацюємо з представництвом Ради Європи в Україні і представництвом Європейського Союзу.

- Мартин, який останній проект був запроваджений Організацією?

- Останній проект, який Міжнародна Амністія в Україні розвивала – це проект «Ксенофобія». Був створений «Ксенофобія-портал», де фіксувалися злочини ксенофобії, видавалася коротка інформація, створювалися мости між жертвами порушення та правозахисними організаціями.

- Над яким проектом організація працює на даний момент?

- No comments…

- З якими проблемами ви зіштовхуєтесь в ході підготовки та реалізації проектів в Україні?

- По-перше, це те, що після Помаранчевої Революції дуже багато громадян України зневірилися в таких ідеалах як демократія, чесність, справедливість, безсторонність.

По-друге, дуже багато людей зі Сходу країни не впевненні в тому що будь-яка правозахисна діяльність відбувається без оплати. Тобто, якщо ми проводимо якусь певну акцію, то, зазвичай, дуже багато людей каже, що нам заплатили і не вірять у те, що ми все робимо за власні кошти.

По-третє, дуже багато людей Криму ставлять перепони (мол ЦРУ, КГБ і решта). Також великою проблемою для України є, скажімо, відсутність західних ідеалів підтримки будь-яких захисних діяльностей великих фондових компаній, які підтримують права людей, дітей, жінок у боротьбі за власну гідність. Ну, це в основному. І, останнє, це питання партнерів . Зазвичай, дуже багато громадських організацій в Україні є або не чинними, або створюються колишніми співробітниками міністерств чи особливих структур заради «галочки» самого Міністерства. Зазвичай з такими партнерами майже неможливо співпрацювати. Головна їх діяльність – показати видимість діяльності Міністерства, а не змінити якусь ситуацію насправді.

- Розумію…Чи є, взагалі, якийсь тиск на Організацію? Можливо з боку певних адміністративних, державних, фінансових структур?

- Взагалі є. На початку 2010 року член організації був заарештований і незаконно утриманий Представництвами МВС Криму. Член організації в Одеській області був підданий жорстокому катуванню з боку колишнього офіцера СБУ у відставці. 2 роки назад досить активний член організації був знайдений з побиттями і струсом мозку біля свого під’їзду. Тобто, таких фактів десь за останні 2 роки вистачає.

Щодо державних структур – вони не висловлюють офіційних позицій відверто і всіляко намагаються співпрацювати. Проте, факти того, що силові структури в регіонах інколи перетинають межі дозволеного також є.

- І, останнє питання. Наскільки активно громадяни України співпрацюють з вашою організацією?

- Зазвичай мало співпрацюють. Якщо говорити по регіонах, то більше співпрацюють на Заході України. Центр, Південь та Схід є більш аморфним і набагато менш активним. Взагалі, набагато легше знайти зацікавлених людей серед іноземців.

Отже, ознайомившись з діяльністю Міжнародної Амністії в Україні, ми можемо робити певні висновки, міркувати над тим, чи потрібна дана організація взагалі… Але поки ми міркуємо – Міжнародна Амністія бореться за права людей, за наші з вами права…

Сашко Положинський, фронтмен гурту "Тартак" про музику, політику і надхнення.

1. Який сенс Ви вкладаєте в назву гурту?

“Тартак” - це рух, це енергія, це драйв, потужність... Це те, що ріже по живому... Це одночасне поєднання та розмежовування холодного, безжалісного, негнучкого металу і теплого, м'якого, податливого дерева... Це механіка і природа, дисципліна і гармонія, розум та душа...

2. Молодість завжди асоціюється зі свободою. Що для Вас значить бути "вільною людиною"?

Завжди мати вибір і робити його не під впливом людей чи обставин, а за власним бажанням, за покликом власного серця.

3.Що на Вашу думку може об’єднати українців крім громадянства?

Багато що... Культура, історія, патріотизм, ідея... Віра та любов, взаємоповага... Усвідомлення кожним себе, як часточки одного народу, нації, а нації – як частини всепланетної спільноти... Спільна біда, небезпека, загроза... Спільна радість, щастя, перемога... Варіантів того, що може – безліч, а от що дійсно об'єднає, та й чи об'єднає колись – невідомо...

4. Щодо політичної ситуації у країні. То ми дурні чи бідні?

Та я не знаю, як це назвати... І не те, щоб дурні, і не те, щоб бідні... Просто даємо можливість себе використовувати, миримося з тим, що нас не влаштовує, терпимо аж надто довго, а коли терпець уривається, занадто швидко заспокоюємося та прощаємо... А політичної ситуації, як такої, в країні просто немає. Це не політика – це бізнес. Потужний бізнес, без ідеології та моралі... Єдиний вихід з цієї ситуації – різкі, болючі, революційні зміни, головними пріоритетами яких є інтереси народу та держави, а основними принципами – справедливість та відповідальність. Справедливість та відповідальність для всіх і для кожного.

5.Щоб Ви могли порадити людям для яких музика є лише хобі, або починиючим гуртам для здобуття популярності? Чи може плагіат стати тією стежкою до музичного Олімпу?

Якщо для музиканта головним рушієм для занняття музикою є здобуття популярності, то я навряд чи можу щось порадити... Якщо ж для людей найважливішим у музиці є бажання творити, працювати, якщо більш важливими є самореалізація та самовіддача, ніж гроші та слава, то порада лише одна, і доволі банальна, – йти за власним серцем, вірити в себе та не зупинятися на досягнутому...

6. Як ставитеся до людей які працюють музиками барах, ресторанах, переходах або виконують пісні просто неба? Чи могли б Ви працювати так само?

Дивлячись, як працюють... Якщо це класний музикант, який любить свою роботу і не халтурить – то неважливо, де саме він працює... Якщо ж це просто засіб для заробляння грошей, а до того ще й можливість поїсти-побухати “на шару”, то я такого не люблю... Сам я не музикант, я, скоріше, людина сцени, але свого часу поспівати з хлопцями на центральній вулиці рідного Луцька довелося... Ми тоді співали і чужі, і свої пісні, але віддавалися цьому сповна, не зловживали увагою людей та не ставили за мету заробити багато грошей. Ми просто виступали для людей – і для нас це було найважливішим...

7.Як би Ви оцінили український шоу- бизнес за 10 бальною шкалою?

Я би не взявся його оцінювати. Останнім часом у нас надто багато бізнесу і надто мало творчості. Те, що в нас прийнято називати шоу, часто навіть не заслуговує на увагу, але деякі люди вміють це гарно продавати... А позитивних зрушень мені поки не помітно... Рінгтони перемагають пісню... (сміється).

8. Чи присвячуєте Ви свої твори конкретній людині? Якщо так, то що може Вас вразити, зачарувати в дівчині/ хлопці?

Так, є деякі пісні, які я б міг присвятити конкретним людям. Але я не роблю цього свідомо, тому що пишу пісні не для них, а під натхненням, яке вони дають. Це просто емоції, враження, ситуації – часом, приємні, часом, навпаки, однак якоїсь чіткої схеми не існує. Як вже стається – так стається... І я не можу сказати, що ось це мені точно сподобається, а ось це – категорично ні, бо одні й ті ж речі та риси в різних людях та ситуаціях проявляють по-різному...

9. Вам колись пропанували знятися в кіно? Чи маєте бажання спробувати себе в цьому жанрі?

Одного разу я проходив кінопроби, потім подивився на себе збоку і зрозумів, що в кіно мені робити нічого! Поганих акторів у сучасному кіно і так, на жаль, вистачає – не хочу стати ще одним із них. Краще робитиму те, що мені вдається краще... Принаймні, на мій власний погляд...

10.До якої країни Ви б хотіли поїхати на гастролі?

До тієї, в якій є люди, яким наші виступи цікаві та потрібні. Поки я знаю лише одну таку країну – Україну. Якщо з'являться інші – я готовий спробувати... (посміхається).

11.Відпочинок для Вас це...

Можливість гарно провести час у хорошому місці з приємною компанією. Якщо такої можливості немає, то сиджу вдома – читаю книжки, дивлюся фільми, бавлюся в комп'ютерні ігри. Але найбільше люблю мадрувати просторами рідної землі, відкривати нові прекрасні місця, знайомитися з новими цікавими людьми – це найкращий відпочинок для мене!

12. Ви вже дали багато інтерв'ю та, мабуть, все ж є питання які б Ви хотіли почути, але нажаль ніхто ще запитав про... Тож, будь ласка, як журналіст Ви обов’язково запитали б...

В мене немає запитань до самого себе – я про себе все й так знаю...(сміється).