Яка система оцінювання в Університеті «КРОК»???

Інна Домінікіна

розслідування

На рівні міністерства Освіти і науки проводять реформування системи освіти у ВНЗ. Але на мою думку перед тим як проводити реформу необхідно точно визначитися , яка ж все-таки система освіти у кожному ВНЗ окремо. Розглянемо цю ситуацію на прикладі нашого рідного Університету «КРОК»

Всім студентам при вступі до університету розповідали що вони будуть навчатися за болонською системою , але жодному з них так толком і не пояснили «що це таке і з чим його їдять»
З Інтернет-довідки, яка доступна на сьогодні майже кожному громадянину, можна дістати коротку інформації про «Болонський процес» або «Болонську угоду». Ввівши у поле для пошуку на пошуковому сервері Google словосполучення «болонська ситема», він видасть нам 19 500тис результатів або веб-сайтів на яких міститься хоча б згадка про неї. Повну інформацію можна знайти лише на одному сайті (http://gazeta.univ.kiev.ua/?act=view&id=860)
Почнемо наш розгляд з наказу № 49 від 23.01.2004р. "Про затвердження Програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки." У Програмі дій до наказу для "...розширення індивідуальних свобод особи..." пропонують ввести в українську освіту приблизно половину принципів Болонської декларації, на першому місці серед яких стоїть "...постійне навчання впродовж усього життя..." ;) Також у Плані заходів до цього наказу є дуже цікавий пункт: "Провести педагогічний експеримент щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу на основі критеріїв ECTS та тестування у вищих навчальних закладах." Цей самий експеримент, який і досі проводиться в нашому університеті, був затверджений наказом № 48 того ж числа. В Тимчасовому положенні до того ж наказу сформульовані основні умови експерименту, серед яких варто відзначити такі:
- Формування індивідуального навчального плану студента (Нормативні [обов'язкові] змістові модулі + Вибіркові змістові модулі) 
- Зарахування змістових модулів (дисциплін), включених в індивідуальний навчальний план, здійснюється за результатами певного виду контролю якості освіти студента протягом навчального року, як правило, без організації екзаменаційних сесій.
Вже на цьому(національному) рівні організації БП варто відмітити цікаву "еволюцію" цілей і методів в порівнянні з міжнародним. Хоч деякі нововведення і з'являються, має місце тенденція до максимального пристосовування болонської системи освіти до української шляхом "правильного" розуміння певних термінів. Що ж відбувається ще далі при переході на інституційний рівень? Для того, щоб дати відповідь на це питання розглянемо експеримент з "реалізації" БП у конкретному університеті.
Також на сайті ми можемо знайти таблицю з оцінками:
A (ВІДМІННО)               відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок  
B (ДУЖЕ ДОБРЕ)          вище середнього рівня з кількома помилками 
C (ДОБРЕ)                       в загальному правильна робота з певною кількістю значних помилок 
D (ЗАДОВІЛЬНО)         непогано, але зі значною кількістю недоліків  
E (ДОСТАТНЬО)           виконання задовольняє мінімальні критерії 
FX (НЕЗАДОВІЛЬНО) потрібно попрацювати перед тим, як перескласти 
F (НЕЗАДОВІЛЬНО) необхідна серйозна подальша робота, обов’язковий повторний курс 
Фактично єдина відмінність - це наявність подвійних оцінок: двійки"з правом перездачі", і "без права перездачі" а також четвірки «з кількома помилками» і «з певною кількістю значних помилок».Загалом суть полягає у тому що необхідно працювати впродовж всього року виконуючи усі завдання та відвідуючи усі пари що в ідеалі повинно привести до 100 балів , на базі яких і ставлять оцінку «відміно».Якщо розглядати це все на прикладі нашого університету, то виглядає це приблизно так:
Відкриваємо будь-який журнал і дивимося на оцінки. В середньому половина вчителів нехтує болонською системою оцінювання, четверть переробила її на свій лад і тільки невелика група людей яка використовує БП як це необхідно.
Яскравим прикладом таких викладачів є Панфьорова Марина Анатоліївна , викладач «Історії держави і права України».Ще на початку навчального курсу вона чітко дає зрозуміти за що ви можете отримати скільки балів , враховуючи при цьому і конспект, і відвідування, і контрольні роботи та інше(як цього вимагає болонська система).До того ж у неї можливо заробити «автомат»,що значно підвищує вмотивованість студентів працювати на парах та вдома. Але навіть в неї відсутні класифікація двійок та четвірок. А також найголовніше що у нас оцінка «А»- це відміно, а от значення оцінки «В» залежить вже від думки викладача, адже в одних це тверда четвірка, а в інших - це п’ятірка. І при поступленні в міжнародний вуз спробуй поясни чому в тебе одна і та сама оцінка має різні значення.
Це один приклад, але також кожен студент хоча б раз стикався з тим, що ніби і працював на парах і всі вимоги виконував а необхідних балів не отримав, адже викладач ще оцінює і екзамен без написання якого неможливо отримати оцінку. І що тоді виходить? Вчись – не вчись, а екзамен писати доведеться. Це вже не цікаво Тим більше якщо не напишеш на відміно доведеться ще довго ходити перездавати. Зазвичай студентам найбільше подобаються ті викладачі, які все-ще використовують стару, звичну систему оцінювання з оцінками від одного до п’яти і ставлять «автомати» по поточних оцінках, що хоч іноді але заохочує студента працювати.
Отже, не так вже й просто сказати не тільки те за якою системою сьогодні оцінюють в нашому університеті а й те наскільки необхідною є вона в українських ВНЗ.

Представник прогресивної молоді

Інна Домінікіна

Інтерв'ю

  Коли я їхала на інтерв’ю з Сашою Дзюба, я розраховувала більше акцентувати розмову на журналістику але під час я зрозуміла що він не обмежує себе лише цим. Він взагалі себе не обмежує в плані особистого розвитку та професійного росту.

- Олександре, розкажіть нам загалом про себе. Скільки тобі років, де навчаєшся, хто твої батьки і яка в тебе сім’я?
Саша Дзюба: Мені 22 роки , я напевне ще навчаюся в КПІ у Видавничо-поліграфічному інституті , по спеціальності –Технологія виготовлення друкованих видань. Я не вчився на журналіста але коли чують назву інституту одразу думають що я навчаюся на журналіста або редактора але це не так.
- Розкажи про свою першу спроби написання статей.
Саша Дзюба: Якщо конкретно то це було на першому курсі у газеті «Поліграф».Просто після інформаційного вакууму в школі в інституті я одразу ж вліз і в студраду, і в газету і в велику кількість проектів і тут я зрозумів що якщо я візьму на себе ще щось то буде дуже важко, я реально почав розвиватися. Я почав писати в газету ,але зовсім трішки адже я знаю людей які пишуть набагато більше з меншою практикою.
- А ким ти себе вважаєш : журналістом, тренером, редактором, організатором ???
Саша Дзюба: Я представляюся так: « Мене звати Саша Дзюба , я соціальний тренер», але по направленню журналістики тому що мав великий досвід спілкування з журналістами , і практику організації молодіжних поліграфічних видань, які принесли мені велику практику написання прес релізів та багато іншого.
- Який стиль письма тобі найбільше до вподоби, в якому ти себе відчуваєш вільно
Саша Дзюба: Люблю фотографувати, а ще огляд технологій. Взагалі набагато легше писати про те що тобі до душі і те що ти знаєш у студентські роки це були поліграфічні статі так що можна сказати що, це статі. А так то фотографувати репортажі так що репортаж.
- Розкажи будь-ласка про коротко свої проекти або про ті в яких ти брав участь.
Саша Дзюба: Ой їх дуже багато але якщо в хронологічному порядку ще у школі я став членом СІМ(Спілка ініціативної молоді), також брав участь у Всеукраїнському молодіжному Саміті ООН у 2006 та на Форумі всесвітнього банку Україна-Молдова-Білорусія в 2007році на яких займався медіа підтримкою. Головний редактор газети Поліграф. У 2008 я був координатором розвитку молодіжної преси у СІМ а ще у 2006 році ми заснували Всеукраїнський фестиваль молодіжної преси і особисто я брав участь створені школи журналістики і Піар в КПІ, а ще з 2009 року менеджер «Айтідо».
- А чому ти вибрав саме цей напрям роботи, тобто журналістику та соціальну діяльність?
Саша Дзюба: Я прийшов на поліграфічний факультет вже з деяким багажем знань і тому навчатися було скучно. А в журналістикою мені подобається займатися тому що багато постійне спілкування, постійний рух і те що абсолютно відсутній графік роботи а ще навики соціального спілкування та багато інтерв’ю
- Чому ти вибрав поліграфію а не на журналістику.
Саша Дзюба: Поліграфія була мені цікава і я трішки знав, а ще це також достатньо творча професія про неї а на рахунок журналістики то я ніколи не думав серйозно цим займатися
- Розкажи свою історію того як ти потрапив в «Поліграф».
Саша Дзюба: Я прийшов так : в перший же тиждень стара редакція прийшла брати інтерв’ю і взяла у мого друга і я теж загорівся бажанням і ідеями редакція сказала що якщо є ідеї то можна розповідати і все це дійшло до того що вони вже тікали від нас, а ще на першому курсі я видав свою книжку , яка називалася «Студентський помаранчевий щоденник» .Це була збірка емоцій не тільки моїх але і моїх друзів від Помаранчевої революції .Редакція вирішила що я вмію верстати і запросила мене на роботу. Невдовзі вона розпалася і я невдовзі я став головним редактором
- А яка твоя омріяна тема , про що ти мрієш написати?
Саша Дзюба: Однозначної відповіді немає , адже теми постійно змінюються як і інтереси в житті. Наприклад колись це було інтерв’ю з ректором, Рік назад це було інтерв’ю з Керівником організації яка займається розвитком енергозберігаючих технологій.
  - Чим ти плануєш займатися в майбутньому?
Саша Дзюба: Найближчий рак я планую працювати в «Айтідо» а років через 10 я хотів би займати розвитком неформальної освіти в Україні. Також мені дуже подобається працювати соціальним тренером, Загалом за останніх півтора року життя в мене понад 100 годин де я пропрацював тренером. 
 - А хто підтримує тебе у важкі моменти, адже ти багато чим цікавишся і займаєшся досить серйозно і мені здається що інколи це не завжди вдало тай забирає масу сил?
Саша Дзюба: Це для мене важке питання. Звісно це моя сім’я але в більшості це все-таки мої друзі також обожнюю працювати разом зі своїми друзями, адже це і робота і підтримка
- Який у тебе девіз у житті?
Саша Дзюба: Мене нещодавно запитували і я довго думав. Загалом я обожнюю пробувати щось нове, прикольне і ексртимальне. А якщо конкретно то це: «Якщо вже десятий млинець комом то можливо варто починати пекти комочки»

 - Які б побажання ти висловив нашим журналістам з Піраньї?

Саша Дзюба: Якось я почув таку фразу : « Журналист должен быть чертовски амбициозен». Я би побажав щоб ви в будь-якій галузі використовували всі свої навики журналіста, а ще впевненість,адже журналіст має бути ще й достатньо впевненим.