Serpentium morsus non petit serpents
Переклад цієї давньої латинської приказки дає змогу зрозуміти новітні канони життя – Змії змій не кусають. Хочу вас познайомити з досить повсякденною темою і провести невеличке розслідування у сфері «ДИСбалансу, КРИміналу, МІзантропії, НАЦизму І Я». По-людськи це означає просто ДИСКРИМІНАЦІЯ. Ми розуміємо, не лише завдяки соціальній рекламі, а й деяким чином ґрунтуючись на власному досвіді – насилля породжує насилля. Дискримінація навіть у маленькій сім’ї стане великою катастрофою.
Спочатку буде пізнавальна колонка: • Національна дискримінація, або просто расизм. Взагалі расизм, фашизм, екстремізм – це форми хвороби ксенофобії. При чому у деяких регіонах світу вона набуває масштабу епідемії. А як боротися з епідемією? Ніяк! Юридичне законодавство тут не допоможе, хоч лусни! І взагалі, у чому причина расизму? Причина, як завжди – у конфлікті, а він буває двохстороннім: соціальним( мусульмани не їдять, а християни їдять. Мусульмани не розуміють їх, а тому і недолюблюють) і психологічними(ненавиджу розумників! Чому? Тому що я так сказав!). • Статева дискримінація, або просто сексизм. Ну, по-перше, те що жінок взагалі слабкою статтю назвали – це вже дискримінація. «Золоту середину», я к стверджую не лише я – не знайти! Дискримінація по статі бере свій початок з далекого минулого, із самої Біблії. Ніяк не можу зрозуміти, як це так, великий Бог зробив жінку з ребра – одного з багатьох кісток скелету людини, в якій немає мозку. Дискусія на цю тему неодноразово проводилась з усіма, хто її починав. До бійки поки не доходило. І все одно б чоловіки без ребер биhttp://www.blogger.com/img/blank.gif не вижили! • Дискримінація сексуальних меншин. Розповідати для інфи тут багато не потрібно, ви і самі все чудово розумієте. У мене по цій темі проблискує ненависть. Одного разу я спитала у свого знайомого, достатньо дорослого молодого чоловіка, з роботою, машиною і сім’єю, що б він зробив, якби дізнався, що його найкращий друг – гомосексуаліст? Він мені чітко, зрозуміло і ясно відповів: « В морду дам!» Ну що тут скажеш? Правда ж, не дуже схоже на цивілізоване суспільство з високо-технологічними розробками? Наші мізки явно не встигають за нашими руками…

Мій план розслідування полягав у тому, щоб стаття грунтувалася на професіоналізмі, тому попередньо я розглянула розслідування відомих журналістів, таких як Геррі Уєба, Артема Боровика і Джина Робертса. Задача розслідування про такий негативний фактор, як дискримінація, опираючись на спеціалістів цього жанру полягала у крові і м’ясі. Я повинна заради істини пройти через побої і кислоту на обличчі. То ж почала з найменшого – дітей. Вони і є найяскравішими представниками дискримінації. Зайшовши на обідню прогулянку в київський дитсадок №79 звернулась по інформацію та допомогу до виховательки групи 4 – Валентини Яківлівни(надалі В.Я.), стаж роботи з дітьми у якої перевищує 20 років. Перед переходом до головного питання, стало цікаво як вона відноситься до дітей взагалі і ким вона їх вважає. В.Я., трохи подумавши відповіла, що діти по її думці є особистістями, в яких все закладено Богом, головне для їхнього життя це зорієнтувати на добро і допомогти розкритися, не загинути їхньому генію. Покивавши головою, спитала про дискримінацію зі сторони одних дітей до інших(що стало моїм останнім питанням). В.Я. почала свою оповідь: «Насмішки і погане ставлення в осередку групи дітлашень є одне – не правильно подана інформація. Хтось комусь сказав, що у Вані тато двірник, от усі і гноблять його. Рідше у малечі, частіше серед дорослих – це заздрість, адже всім хочеться бути кращим. Коли дітям сказали, що всі вони однакові, їм звичайно же не сподобалось це. Щасливий той, хто віддає, а не отримує. А щодо дискримінації статевої - тут править матріархат. У молодого покоління це закладено на інстинктивному рівні. Дівчата – емоції, а хлопці – амбіції…» Чесно кажучи наступні хвилин 20 я відрубилась, бо Валентина Яківлівна почала викладати мені, мабуть усю історію жіночого правління, яку знала. Подякувавши, я пішла з гарним на душі почутті, все таки нарешті перестала боятись дітей. Наступним пунктом призначення в мене було чітке роз’яснення терміну дискримінації з точки зору психології. Марина Анатоліївна з поліклініки №6 м. Києва відкривши психологічний словник, сказала що дискримінація – це неоправдана негативна поведінка до группи людей, або окремо особи. Відклавши 700-сторінкову книженцію, М.А. відкинулась на стільчик і почала свої роздуми, згадуючи молоді літа: «Найстрашніша дискримінація однозначно етнічна! Є така казка про те, як Ланцелот, приїзавши в місто підвласне Дракону, почув лише про його доброту: Дракон врятував місто від чуми і циган. «Але ж цигани дуже милі люди», - здивувався Ланцелот. Архіваріус Шарлемань здивувався і почав кричати, що вони є жахливими створіннями, хоча ніколи їх не бачив. Він кричав, що вони крадуть дітей, грабують і взагалі є поганими представниками людства. Навіть реальний Дракон був кращим, аніж міфічні цигани. Ясно, що джерелом інформації про поганих циган був не хто інший, як сам Дракон Дискримінація – це стереотип, установка і упередженість». Залишилось розібратись з одним – сексуальними меньшинами. Що ж діється в Україні, чому не схожих у нас так виділяють з товпи. Спочатку я подумала, що потрібно відвідати якийсь гей-клуб, але часу для розслідування було мало і залишилось одне – напряму поспілкуватись з нетрадиційно орієнтованим. На щастя у мене є такий друг, який залюбки розкрив за банку Ред-Буллу мене цікавлящу тему. «Отношения между многоженством и многомужием по сравнению с гей очень отличается и сравнивать это не имеет смысла. Натуралы это поймут просто как разнообразие в кровати, ведь один мужик спит с двумя или тремя ЖЕНЩИНАМИ, что есть нормальным. Если ты будешь обычным натуралом с гомофобными наклонностями, и узнаешь что твой подчиненный живет с несколькими женщинами, ты скажешь ему молодец!!! Если же ты узнаешь что твой подчиненный живет с парнем, из этого может последовать увольнение. Есть ли разница? Конечно. Вот и дискриминация.И если не отстаивать свои интересы, то так и будут на работе все молчать, бояться гнева начальства и всего общества. Уволят, найду другую работу, это не выход. И если ты не так одеваешься терпеть ухмылки, насмешки, а ты будешь с тупым покрасневшим лицом говорить: "Да нет, что Вы, я не гей, я натурал..."... Ну, ну.....» - випалив мій друг по нещастю і колишній однокласник, Мішка.
На жаль крові не було, мене не побили, про те я прийшла до висновку, що в Україні не все так погано, як здається, головне краще придивитись. Зло миттєво у цьому світі, Непозбутня доброта. Шота Руставелі

Яка система оцінювання в Університеті «КРОК»???

Інна Домінікіна

розслідування

На рівні міністерства Освіти і науки проводять реформування системи освіти у ВНЗ. Але на мою думку перед тим як проводити реформу необхідно точно визначитися , яка ж все-таки система освіти у кожному ВНЗ окремо. Розглянемо цю ситуацію на прикладі нашого рідного Університету «КРОК»

Всім студентам при вступі до університету розповідали що вони будуть навчатися за болонською системою , але жодному з них так толком і не пояснили «що це таке і з чим його їдять»
З Інтернет-довідки, яка доступна на сьогодні майже кожному громадянину, можна дістати коротку інформації про «Болонський процес» або «Болонську угоду». Ввівши у поле для пошуку на пошуковому сервері Google словосполучення «болонська ситема», він видасть нам 19 500тис результатів або веб-сайтів на яких міститься хоча б згадка про неї. Повну інформацію можна знайти лише на одному сайті (http://gazeta.univ.kiev.ua/?act=view&id=860)
Почнемо наш розгляд з наказу № 49 від 23.01.2004р. "Про затвердження Програми дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки." У Програмі дій до наказу для "...розширення індивідуальних свобод особи..." пропонують ввести в українську освіту приблизно половину принципів Болонської декларації, на першому місці серед яких стоїть "...постійне навчання впродовж усього життя..." ;) Також у Плані заходів до цього наказу є дуже цікавий пункт: "Провести педагогічний експеримент щодо впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу на основі критеріїв ECTS та тестування у вищих навчальних закладах." Цей самий експеримент, який і досі проводиться в нашому університеті, був затверджений наказом № 48 того ж числа. В Тимчасовому положенні до того ж наказу сформульовані основні умови експерименту, серед яких варто відзначити такі:
- Формування індивідуального навчального плану студента (Нормативні [обов'язкові] змістові модулі + Вибіркові змістові модулі) 
- Зарахування змістових модулів (дисциплін), включених в індивідуальний навчальний план, здійснюється за результатами певного виду контролю якості освіти студента протягом навчального року, як правило, без організації екзаменаційних сесій.
Вже на цьому(національному) рівні організації БП варто відмітити цікаву "еволюцію" цілей і методів в порівнянні з міжнародним. Хоч деякі нововведення і з'являються, має місце тенденція до максимального пристосовування болонської системи освіти до української шляхом "правильного" розуміння певних термінів. Що ж відбувається ще далі при переході на інституційний рівень? Для того, щоб дати відповідь на це питання розглянемо експеримент з "реалізації" БП у конкретному університеті.
Також на сайті ми можемо знайти таблицю з оцінками:
A (ВІДМІННО)               відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок  
B (ДУЖЕ ДОБРЕ)          вище середнього рівня з кількома помилками 
C (ДОБРЕ)                       в загальному правильна робота з певною кількістю значних помилок 
D (ЗАДОВІЛЬНО)         непогано, але зі значною кількістю недоліків  
E (ДОСТАТНЬО)           виконання задовольняє мінімальні критерії 
FX (НЕЗАДОВІЛЬНО) потрібно попрацювати перед тим, як перескласти 
F (НЕЗАДОВІЛЬНО) необхідна серйозна подальша робота, обов’язковий повторний курс 
Фактично єдина відмінність - це наявність подвійних оцінок: двійки"з правом перездачі", і "без права перездачі" а також четвірки «з кількома помилками» і «з певною кількістю значних помилок».Загалом суть полягає у тому що необхідно працювати впродовж всього року виконуючи усі завдання та відвідуючи усі пари що в ідеалі повинно привести до 100 балів , на базі яких і ставлять оцінку «відміно».Якщо розглядати це все на прикладі нашого університету, то виглядає це приблизно так:
Відкриваємо будь-який журнал і дивимося на оцінки. В середньому половина вчителів нехтує болонською системою оцінювання, четверть переробила її на свій лад і тільки невелика група людей яка використовує БП як це необхідно.
Яскравим прикладом таких викладачів є Панфьорова Марина Анатоліївна , викладач «Історії держави і права України».Ще на початку навчального курсу вона чітко дає зрозуміти за що ви можете отримати скільки балів , враховуючи при цьому і конспект, і відвідування, і контрольні роботи та інше(як цього вимагає болонська система).До того ж у неї можливо заробити «автомат»,що значно підвищує вмотивованість студентів працювати на парах та вдома. Але навіть в неї відсутні класифікація двійок та четвірок. А також найголовніше що у нас оцінка «А»- це відміно, а от значення оцінки «В» залежить вже від думки викладача, адже в одних це тверда четвірка, а в інших - це п’ятірка. І при поступленні в міжнародний вуз спробуй поясни чому в тебе одна і та сама оцінка має різні значення.
Це один приклад, але також кожен студент хоча б раз стикався з тим, що ніби і працював на парах і всі вимоги виконував а необхідних балів не отримав, адже викладач ще оцінює і екзамен без написання якого неможливо отримати оцінку. І що тоді виходить? Вчись – не вчись, а екзамен писати доведеться. Це вже не цікаво Тим більше якщо не напишеш на відміно доведеться ще довго ходити перездавати. Зазвичай студентам найбільше подобаються ті викладачі, які все-ще використовують стару, звичну систему оцінювання з оцінками від одного до п’яти і ставлять «автомати» по поточних оцінках, що хоч іноді але заохочує студента працювати.
Отже, не так вже й просто сказати не тільки те за якою системою сьогодні оцінюють в нашому університеті а й те наскільки необхідною є вона в українських ВНЗ.

Голова сільської ради збив двох перехожих

Суховарова Тетяна

Розслідування

Голова сільської ради збив двох перехожих та втік з місця злочину. Молоді люди назавжди залишаться інвалідами. Яке покарання чекає на зловмисника?

Трагедія сталася на околиці м.Ніжин. Близько одинадцятої вечора голова сільської ради с.Григоро-Іванівка, Непийвода В.В., повертався на машині додому. Як виявилося під час слідства, громадянин був в не тверезому стані і їхав на великій швидкості із неввімкненими фарами. Не загальмувавши на зелене світло, він збив двох перехожих… Жертвами стали 19-річний юнак та 18-річна дівчина. Водій бачив, що вони ще живі, але допомогу не надав. Просто зник з місця злочину, думаючи, що молода пара не запам'ятала машину. Потерпілих через деякий час помітив продавець магазину, що знаходився поряд із місцем злочину, і викликав «швидку». Їх у дуже тяжкому стані було доставлено до реанімації. Із свідчень головного лікаря стало відомо, що у дівчини пошкоджений хребет, а хлопець має відкритий перелом бедра. По його словам важко сказати, чи зможуть вони в майбутньому самостійно пересуватися. Все залежить від того наскільки в них сильна жага до життя.

Родичі потерпілих подали заяву до міліції. Багато часу та великих зусиль, щоб знайти власника чорного «Audi», було не треба. Громадянина Непийводу було знайдено наступного дня, не зважаючи на те, що машину він переховував подалі від сторонніх очей та від власного дому. Зрозумівши, що переховуватись далі вже немає сенсу та щоб хоча б трохи загладити свою вину, він оплатив лікування постраждалим. Та чи можливо за гроші купити здоров'я?..

На даний момент його звільнено з посади голови сільради і зараз він знаходиться під слідством. Свою репутацію колишній голова назавжди втратив у очах односельців... Відомо, що раніше він до кримінальної відповідальності не притягувався. Але той тихий вечір, котрий зовсім не передбачав біди, залишив негативний слід в житті громадянина Непийводи...

Ксенофобія в Україні: міф чи реальність

Олена Красова
Розслідування





Усе частіше розпалюються гарячі суперечки щодо етнічної нетерпимості, ксенофобських настроїв на території України…
Дослідники цієї проблеми та пересічні громадяни розділилися на 2 табори: одні б’ють в набат, стверджуючи про зростання рівня нав’язливого страху і неприязні до так званих «чужинців», інші «заспокоюють» солодкими співами про те, що усе це – вигадка хворобливої уяви, і в Україні панує мир і любов між національними меншинами і українцями. То яка ж ситуація насправді склалася на даний момент в Україні? Чи дійсно утворилася проблема, яка є загрозою мирного співіснування громадян, чи, можливо, мають місце поодинокі спалахи міжнаціональної нетерпимості?
Прочитавши розділ Конституції України, який стосується прав, свобод та обов’язків людини і громадянина та Закон України «Про національні меншини в Україні», здавалося б, можна видихнути з полегшенням – живемо ми у миролюбній демократичній державі, яка забезпечує, оберігає та захищає права і свободи не тільки титульної нації, а й інших національностей, забезпечуючи їм таким чином необхідні умови і права на проживання і вільний розвиток на території нашої держави. Попередженню розвитку і поширенню будь-яких форм нетерпимості сприяє ст. 37 Конституції України, що забороняє утворення, діяльність політичних партій та громадських організацій, програми, цілі або дії яких спрямовані «на розпалювання міжетнічної, расової або релігійної ворожнечі»; а також ст. 4 Закону України "Про об'єднання громадян", що забороняє легалізацію та діяльність об'єднань громадян, програмні цілі яких спрямовані на підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав; пропаганду війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму.
Кримінальна відповідальність за поширення нетерпимості встановлена ст. 161 Кримінального Кодексу України, що передбачає покарання за «умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті...».
Україна ратифікувала низку міжнародних документів у сфері боротьби проти расизму та нетерпимості, зокрема Європейську конвенцію про захист прав та основних свобод людини, Конвенцію ООН про статус біженців, Рамкову Конвенцію Ради Європи про захист національних меншин, Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.
На законодавчому рівні Українська держава ніби-то створила сприятливе політико-правове поле для забезпечення високого рівня толерантності, гарантування прав національних меншин, попередження всіх форм нетерпимості у суспільстві. Та давайте на хвильку знімемо рожеві окуляри і проаналізуємо реальні події: побиття мало не до смерті і, навіть, убивства афроамериканців, представників східних рас…цілком «законні» антисемітські заклики у ЗМІ...більше того, вільні заклики окремих політиків ставати на боротьбу з «москальсько-жидiвською мафією», виголошення гасел типу "москалів на ножі" тощо . Ці факти вже ніхто не заперечує, але ж і не робить ніяких висновків.
Безсумнівно, за таких умов, проблема міжнаціональної толерантності є надзвичайно актуальною, і для нашої країни зокрема. Адже вона охоплює усі форми суспільного життя нації: соціальну, релігійно-конфесійну, політичну, особистісну, міжетнічну. Питання міжетнічної толерантності актуалізуються у світі у зв’язку із зростанням кількості міжетнічних конфліктів, загрози мирному співіснуванню та необхідності встановлення конструктивної взаємодії представників різних етнокультурних груп на міжнаціональному рівні та усередині національних спільнот.
Чим пояснюються причини нетолерантності як до представників іншої раси, так і до інших соціальних груп? Теодор Адорно вважав, що нетерпимість є елементом авторитарної системи, яка пригнічує особистість і змушує людей шукати якийсь об’єкт для виміщення образ на ньому. Проте це припущення є далеким від уявлення про «цапа відбувайла», адже цей об’єкт повинен бути «історично підкріпленим і виступати як незаперечний елемент традиції» та «бути визначеним в застиглих та добре відомих стереотипах». Адорно відносив це до антисемітизму та взагалі до етнічних упереджень у авторитарних суспільствах. Проте, досліджуючи ці явища у повоєнних США та Німеччині, він вочевидь і не здогадувався про те, якою расистською буде «демократична» Європа у дев’яності. Економічна теорія вдається до іншого пояснення етнічної нетолерантності. Так, Гордон Олпорт вважав, що упередженість збільшується, коли контактують між собою представники різних етнічних чи расових груп, які є нерівними у економічному або соціальному плані, і одна група домінує над іншою. Тобто не усякий досвід контакту з представниками інших етносів призводить до зменшення стереотипів, а тільки такий, коли зустрічаються рівні за соціальним статусом люди і при умові, що вони не втягнуті у конкурентну боротьбу. Ще одна теорія - когнітивно-лінгвістичної орієнтації, наголошує на тому, що стереотипи слугують спрощенню комунікації усередині груп та посиленню почуття належності до них, особливо за часів радикальних соціальних змін, коли формуються групові інтереси та механізми їхнього захисту. Всі три теорії добре пояснюють збільшення рівня ксенофобії в Україні у другій половині 1990-х років. Україна належить до посттоталітарних держав, яким і тепер не дуже таланить з демократичними засадами керівництва, а отже цілком ймовірно, тут може бути широко розповсюджений тип «авторитарної особистості», нетерпимий до усілякої «іншості». Трансформація економіки також могла призвести до посилення фобій на ґрунті економічної конкуренції. Слабкий український ринок опинився у відкритому просторі міжнародної торгівлі та інвестицій, до вторгнення яких недоброзичливо ставляться не тільки на державному, але і на побутовому рівні. І надто ж економічні негаразди могли призвести до невпевненості у завтрашньому дні, замиканні у вузьких колах, а звідси – і до зростання нетерпимості.
Щоб обґрунтувати невідкладність вирішення проблеми та уявити масштаби, до яких вона розростається в Україні, спробуємо поглянути в історію. Расизм і злочини на ґрунті ксенофобії не були характерними для українського суспільства досить тривалий час (не будемо брати до уваги глибоке коріння проблеми, що бере початок від єврейських погромів часів Київської Русі аж до ксенофобських проявів за існування Радянського Союзу). Один із перших резонансних проявів ксенофобії в Україні датується липнем 2001 р., коли біженця з Руанди було забито на смерть поблизу його помешкання у Вінниці. Потім пішло-поїхало: загрозливі результати ескалації ксенофобських настроїв стали помітними в Україні після 2005 року, коли групи так званих скінхедів («бритоголових») виокремилися із лав футбольних фанатів в окрему течію. На українському просторі найбільш активними та агресивними вважаються ультраправі групи з числа так званого руху «Біла Влада-Скінхед Спектрум» (White Power – Skinhead Spektrum), українська філія світової екстремістської мережі «Кров і Честь» (Blood & Honour), воєнізована неонацистська секта «Світова Церква Творця Рутенія» (World Church of the Creator Ruthenia, WCOTC). Їх об’єднує загальна ідеологія расизму та націоналізму, яка діє на принципах установлення переваги над особами інших рас та національностей. Найбільш чисельні групи скінхедів були зафіксовані у містах Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Львові, Севастополі, Чернігові та Автономній Республіці Крим. В Україні, за попередніми даними МВС України на 2008 рік їх налічувалося не менше 500 осіб віком від 14 до 27 років, об’єднаних у групи чисельністю від 20 до 50 осіб без чіткої структури та організаційної побудови.
За повідомленнями Конгресу національних громад України (КНГУ), часті напади на расистському ґрунті почалися з жовтня 2006 року і з тих пір не припинялися, їхня кількість швидко зростала. У 2006 році моніторинг КНГУ зафіксував 16 нападів, два з яких закінчилися смертю жертв, у 2007 році було вже 86 жертв, з яких 5 загинуло, а у 2008 році постраждало 83 іммігранта, 4 з них загинули . На думку експертів КНГУ, це тільки верхівка айсберга, оскільки фіксувалися тільки випадки, які потрапили до публічної сфери, коли був наявний расистський характер злочинів. Згідно з відповіддю МВС на запит Харківської правозахисної групи, за січень-квітень 2008 року було скоєно 160 злочинів проти іноземців, серед них 7 умисних вбивств, розкрито 91 злочин, в тому числі 6 вбивств. За словами заступника міністра внутрішніх справ Михайла Вербенського, два вбивства вчинені на расистському ґрунті. МВС зафіксовано за цей період 33 злочинних посягання на життя та здоров’я вихідців з Азії та Африки, з яких розкрито 28. А за словами президента Африканського центру в Україні Чарльза Асанте-Йебоа, за цей період постраждало більше тисячі іноземців, головним чином, вихідців з Африки, Індії, Китаю, Пакистану та Ірану.
Проаналізуємо тепер ставлення до проблеми усіх її учасників. Держава, з одного боку, ніби і робить якісь кроки до вирішення проблеми, але вони надто невпевнені і носять, зазвичай, лише декларативний характер. Серйозною проблемою є зневажливе ставлення органів внутрішніх справ до подібного роду злочинів, небажання визнавати їхню расистську чи дискримінаційну природу. Офіційна статистика свідчить про відсутність реальної боротьби з расовою нетерпимістю в Україні. Самі ксенофоби, які виступають у ролі агресорів, є жертвами хворобливих стереотипів, нав’язаних їм тими, хто прагне зруйнувати країну, знищивши цілісність суспільства. Усі інші громадяни лише страждають від цих подій, оскільки кожен може стати потенційною жертвою нападу або, в силу слабкості свого характеру і відсутності здорового світогляду, черговим «зомбі», якому буде нав’язано ксенофобські ідеї і надано чіткий алгоритм дій, як боротися з «чужинцями, які становлять загрозу».
За результатами соціологічного опитування Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса «Рівень толерантності в Україні», на 2009 рік 75% респондентів оцінюють етнічну ситуацію в країні як напружену та конфліктну. Як зазначила Олена Кривицька, старший науковий співробітник відділу політики інституту, найприхильніші наші співвітчизники до росіян, білорусів та євреїв. До антирейтингу прихильності увійшли особи кавказьких національностей, цигани, афганці. Близько 50% відсотків опитаних взагалі негативно ставляться до мігрантів.
В Україні державна політика сприяння високому рівню толерантності спирається на достатньо широку політико-правову основу. Проте в українському суспільстві продовжує зростати рівень психологічної відокремленості, національної ізоляції певних етнокультурних груп, зростає рівень ксенофобії, через ЗМІ тиражуються етнічні стереотипи.
Зниження рівня толерантності негативно впливає на міжнародний імідж України як європейської правової демократичної держави. Створюється потенційна загроза мирному співіснуванню численних етнічних груп та національних меншин, що перешкоджає національній консолідації та єдності країни, становленню громадянського суспільства та розвитку української політичної нації. Нейтралізація основних чинників міжетнічного напруження, утвердження високого рівня толерантності в українському суспільстві потребує додаткових зусиль з боку органів державної влади. Саме це і є беззаперечним приводом для державного втручання з метою вирішення проблеми.
На сьогоднішній день державна влада вільна обирати серед трьох найімовірніших шляхів вирішення даної проблеми:
• Розпочати активну і систематичну діяльність з метою вичерпання даної проблеми.
• Пустити усе насамотік і ніяк не реагувати на події, що мають тенденцію до збільшення у свої кількості та безнаказаного пропагування ксенофобства.
• Продовжувати робити те, що й зараз – без особливої зацікавленості розглядати окремі випадки безчинства, приймати якісь закони і т.д. Коротше кажучи, робити вигляд, що держава намагається виконувати свої обов’язки щодо своїх громадян.